Omas geheime Freundin
(Valentin)
Meine Großmutter liebte es, Kuchen zu backen, aber nie wollte sie mir erzählen, woher sie ihre Rezepte hatte. Für einen Kuchen buk sie einzeln sieben goldgelbe Böden aus, die sie mit einer Creme aus karamellisierter Kondensmilch und Butter bestrich und mit Walnüssen garnierte. Ihr Apfelkuchen sah ganz anders aus als jene, die man in unserem deutschen Städtchen bekam: Wie überbackene Murmeln, von Apfelspalten keine Spur. Für einen anderen Kuchen – sie hatte ihn nach einem französischen Feldherrn benannt – ersetzte sie Hefe durch Bier.
Eines Tages – ich fragte bestimmt zum hundertsten Mal – verriet sie mir, woher sie all diese ungewöhnlichen Rezepte hatte. „Von meiner Freundin Babuschka“. Wer bitte sollte das sein? Eine Freundin mit so einem komischen Namen hatte sie nie erwähnt. Endlich fing meine Großmutter an, zu erzählen. Natürlich erzählte sie nicht alles, aber meine Fantasie half mir, die Lücken zu schließen. In ihrer Jugend hatte sie, zusammen mit ihrem Schwarm, eine Studienreise in die Ukraine unternommen. Die ukrainischen Mädchen im Studentenwohnheim waren schön und fröhlich und bewirteten ihre deutschen Gäste mit den köstlichsten Speisen. Meine Oma war ein sanftes Mädchen, das sich nicht gern in den Vordergrund drängte. Mit ihren Kochkünsten konnte sie niemanden beeindrucken. Nicht einmal ein Spiegelei kriegte sie hin. Ausgerechnet während dieser Reise sollte mein zukünftiger Großvater seinen Geburtstag feiern. Meine Oma beschloss, einen Kuchen zu backen. Dafür kaufte sie Mehl, Milch und Zucker. Auf dem Markt wählte sie die schönsten Äpfel aus, die sie finden konnte. In der Wohnheimküche stand sie dann aber vor dem Ofen und fing an zu weinen. Sie wusste nicht, wie man einen Apfelkuchen backt. Plötzlich erschien eine alte Frau. Sie redete munter auf meine Oma ein, begriff aber leicht, dass diese kein Wort Ukrainisch verstand. Und so zeigte die alte Frau der jungen Frau, die meine Oma damals war, Schritt für Schritt, wie sie vorgehen müsse. Noch heute behauptet Opa, er hätte sich mit dem ersten Bissen in meine Oma verliebt. Jeden Tag bis zu ihrer Abreise brachte die alte Frau meiner Oma ein Rezept bei, doch als sich meine Oma am letzten Tag von ihrer Helferin verabschieden wollte, konnte sie sie nirgendwo finden. „Eine alte Frau mit langem, schneeweißem Haar?“ „Gibt es hier nicht.“ „Mit goldenen Schneidezähnen?“ Die Wächterin schaute meine Oma entgeistert an. Das ukrainische Mädchen, das für meine Oma übersetzte, geriet ins Stottern: „Du meinst wohl Babuschka? Das kann nicht sein. Babuschka hat bis ins hohe Alter hier am Eingang gesessen, aber letzten Frühling ist sie verstorben.“
______________________________________________________________________________________________________________________________________
Таємна подруга Оми
(Валентин)
Моя бабуся любила пекти пироги, але ніколи не хотіла розповідати, звідки в неї їх рецепти. Для одного пирога вона випікала сім золотисто-жовтих основ, потім змащувала їх кремом з вареного згущеного молока та масла і прикрашала волоськими горіхами. Її яблучний пиріг відрізнявся від тих, що готували в нашому німецькому містечку: він мав вигляд запеченої кульки без скибочок яблука. Для іншого пирога – вона називала його на честь французького полководця – використовувала пиво замість дріжджів.
Якось (я запитував, напевно, усоте) вона зізналася мені, звідки ж у неї були всі ці незвичайні рецепти: «Від моєї подруги Бабусі». Хто це взагалі? Подругу з таким смішним ім’ям вона ніколи не згадувала. Нарешті бабуся почала розповідати. Звичайно, вона розказала не все, але моя фантазія допомогла заповнити прогалини. У молодості вона разом з хлопцем, який їй подобався, здійснила навчальну поїздку до України. Українські дівчата в гуртожитку були гарними й радісними та пригощали своїх німецьких гостей смачними стравами. Моя бабуся була м’якою дівчиною, яка не полюбляла виділятися. Та й своїми кулінарними здібностями не могла б нікого вразити: навіть яєчня – і та в неї не вдавалася. Саме під час цієї поїздки мій майбутній дідусь мав відзначати свій день народження. Бабуся вирішила спекти пиріг. Для цього вона придбала борошно, молоко, цукор, а на ринку обрала найгарніші яблука, які тільки змогла знайти. Проте на кухні гуртожитку вона стала перед пічкою та розплакалася, адже не знала, як пекти яблучний пиріг. Неочікувано з’явилася старенька жінка. Вона весело заговорила до моєї бабусі, але швидко збагнула, що та не розуміє ані слова українською. Тож стара жінка показала молодій дівчині – моїй бабусі – крок за кроком, як вона має діяти. До сьогодні мій дідусь стверджує, що закохався в бабусю вже після першого шматочка. Кожного дня до їхнього від’їзду стара жінка навчала мою бабусю одного рецепта, але коли в останній день бабуся хотіла попрощатися зі своєю помічницею, ніде не могла її знайти. «Стара жінка з довгим, білосніжним волоссям?» – «Такої немає». – «Із золотими передніми зубами?» – вахтерка ошелешено подивилася на бабусю. Українка, яка перекладала їй, затнулася: «Ти маєш на увазі Бабусю? Не може бути. Бабуся до старості сиділа тут біля входу, але минулої весни вона померла».
