In den Fußstapfen meiner Großeltern
Anamika
Oft denken wir nicht darüber nach, aber im Alltag sind wir ständig von Dingen umgeben, die ihren Ursprung in einer fremden Kultur haben. Migration ist das natürlichste der Welt. Auf so vielen Ebenen ist sie eine große Bereicherung. Wer möchte denn auf Pizza verzichten? Oder auf Volleyball? Und wer kann von sich behaupten, dass seine Familie immer schon an ein und demselben Ort gelebt hat? Ich werde wahrscheinlich niemals verstehen, warum es dennoch Menschen gibt, die gegen Ausländer hetzen. Meine Familie väterlicherseits kommt aus dem ehemaligen Ostpreußen. Ähnlich vielen Menschen, die sich heute nach Deutschland begeben, kamen meine Großeltern als Kriegsflüchtlinge nach Deutschland. Die Familie meiner Mutter stammt komplett aus Indien. Für ihre Eltern war es undenkbar, dass ihre Tochter einmal keinen Inder heiraten würde, aber genau so geschah es, nachdem sie meinem Vater auf einer Konferenz in Indien begegnet war…
Katja
Als sie klein war, pendelte meine Mutter mit ihren Eltern und Geschwistern ständig zwischen zwei Städten: Sumy, der Stadt im Nordosten der Ukraine, in der auch ich geboren wurde, und Workuta, einer Stadt nördlich des Polarkreises am Nordende des Ural-Gebirges. In dieser Stadt, die durch das berüchtigte Arbeitslager für politisch Verfolgte und Kriegsgefangene traurige Berühmtheit erlangte, verdienten sich die Eltern meiner Mutter ihren Lebensunterhalt. Heute leben die Eltern und Geschwister meiner Mutter in Moskau. Sie sind nicht in die Ukraine zurückgekehrt, aber sie bleiben Ukrainer. Als Familie gehören wir zusammen, egal, wie viele Kilometer uns trennen. Sie besinnen sich auf ihre Herkunft. Sie kochen, wie auch meine Mutter, den Borschtsch nach dem Rezept meiner Urgroßmutter. Es gibt viele Gründe, den Geburtsort zu verlassen: Ausbildung, Arbeit, Liebe. Falls ich meine Heimat einmal verlassen sollte, nehme ich mich mit. Ein Mensch ist nicht nur Körper, sondern alles, was er sieht, fühlt, denkt und macht.
______________________________________________________________________________________________________________________________________
По стопах моїх бабусі та дідуся
Анаміка
Часто ми не задумуємося над цим, але в повсякденні ми оточені речами, які беруть свій початок в інших культурах. Міграція – це найприродніше явище у світі. На багатьох рівнях вона урізноманітнила наше життя. Хто хоче відмовитися від піци? Або від волейболу? І хто може стверджувати, що його сім’я завжди жила в тому ж самому місці? Я, напевно, ніколи не зрозумію, чому існують люди, які вороже ставляться до іноземців. Сім’я мого батька походить з колишньої Східної Пруссії. Як і багато людей, які їдуть до Німеччини сьогодні, мої дідусь та бабуся потрапили сюди як біженці війни. А сім’я моєї матері повністю походить з Індії. Для її батьків було немислимим, що донька одного дня вийде заміж не за індуса, але саме так і сталося, після того як вона зустріла мого батька на конференції в Індії…
Катя
Коли моя мама була маленькою, вона постійно мандрувала зі своїми батьками, братами і сестрами між двома містами: Сумами, містом на північному сході України, у якому я народилася, та Воркутою, містом на північ від Полярного кола в північній частині Уральських гір. У цьому місті, яке набуло горезвісної слави завдяки трудовому табору для політв’язнів і військовополонених, батьки моєї матері заробляли собі на життя. Сьогодні мамині батьки, брати і сестри живуть у Москві. Вони не повернулися до України, але залишаються українцями. Як сім’я, ми пов’язані, незалежно від того, скільки кілометрів лежать між нами. Вони пам’ятають про своє походження. Наприклад, готують борщ, як і мама, за рецептом моєї прабабусі. Є багато причин, щоб покинути місце народження: освіта, робота, любов. Якщо я одного разу поїду з Батьківщини, то візьму з собою себе. Людина – це не лише тіло, але й усе, що вона бачить, відчуває, думає і робить.
